Слово Панаса Мирного –
це слово відданості
народові і Батьківщині.
М.Стельмах
В історію української літератури Панас Мирний увійшов як автор реалістично-психологічної прози. Народився Панас Мирний (літературний псевдонім Панаса Яковича Рудченка) 13 травня 1849 року в Миргороді в сім’ї дрібного урядовця. 1862 року закінчив Гадяцьке повітове училище. У чотирнадцять років вступив на чиновницьку службу. Служив по канцеляріях у Гадячі, Прилуках, Миргороді. Від 1871 року мешкав у Полтаві, працюючи спершу бухгалтером губернського казначейства, а згодом на різних посадах у казенній палаті. 1914 року Панас Рудченко дістав чин дійсного статського радника. Після 1917 року працював у Полтавському губернському фінансовому відділі.
Класик української літератури, що належав до нечисленних письменників, яким вдалося реалізувати себе в літературі і одночасно побудувати блискучу державну кар’єру. Після лютневої революції 1917 р. Панас Мирний підтримав Центральну Раду, був затятим шанувальником Симона Петлюри.
Панас Мирний був першим, хто вивів українську літературу на нові “рейки” епічної прози, розкривши образи близької йому за духом непомітної “маленької людини” – українських дворян і чиновників, поміщиків, інтелігента-різночинця, торговців, селян.
Досягнення Панаса Мирного
Літературна спадщина Панаса Мирного – це унікальні для свого часу твори, що не втратили своєї актуальності і сьогодні. В них, як вища художня цінність, відображалася правда життя, реальність показувалася такою, якою і була. А оскільки Мирний прагнув не просто передавати картини того, що відбувається, а й досліджувати душу людини в різних життєвих ситуаціях, то на основі реалістичного методу зображення в українській літературі з’являлися певні, багато в чому нові соціальні типи.
Заслуга Панаса Мирного – створення яскравих людських особистостей, показ глибоких психологічних процесів, натуральний розвиток характерів усупереч поширеним стереотипним моделям поведінки представників того чи іншого класу.
Панас Мирний також створив нові теми в українській літературі. Так, уже в першій повісті “П’яниця” (1874) він розповів про трагічну долю дрібного чиновника, вихідця з селянського середовища. Крім дослідження психології персонажа, Мирний вперше ставить проблему адаптації простої порядної людини з села до міста.
У повісті “Лихі люди” Панас Мирний вперше в українській літературі вводить новий образ інтелігента-різночинця. Критики однозначно говорять: цей твір письменника випередив літературну епоху Мирного.
Традиційна тема взаємовідносин селянства і дворянства письменником по-новому розкривається у повістях “За водою”, “Голодна воля”, “Лихо давнє й сьогочасне”.
Вершиною епічного майстерності Панаса Мирного вважаються романи “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” та “Повія”, де на прикладі неординарних людей автор простежує зміни в психологічному стані персонажів в різних життєвих обставинах. Для української літератури ці твори стали воістину відкриттям, багато в чому випередив епоху, в якій жив сам автор.
Окрім прози, Панас Мирний створив ряд драматургічних творів, один з яких – “Лимерівна” було поставлено на сцені. Здійснив оригінальний переспів “Слова о полку Ігоревім” – “Дума про військо Ігореве”. Також написав близько 300 віршів.
Помер письменник 28 січня 1920 р., похований у Полтаві. У будинку, де він проживав, нині створили меморіальний музей. Відомий широкому загалу письменник став вже після своєї смерті.
