Історія створення Червоного Хреста пов’язана з ім’ям громадянина Швейцарії Анрі Дюнана. 25 червня 1859 року біля містечка Сольферино, що в Північній Ітілії, відбулася кровопролитна австро-італійська битва, внаслідок якої було вбито 6 тисяч і поранено 42 тисячі солдатів, залишених напризволяще.

Анрі Дюнан, який прибув із Швейцарії у власних справах, був неймовірно вражений жахливим видовищем: вулиці і площі Сольферино були заповнені пораненими і вбитими бійцями, біля яких змагалася за життя невеличка жменька лікарів.

Анрі Дюнан прийшов на допомогу лікарям, назбиравши з околиць добровольців. Після цього у Женеві, у 1862 році він видає книгу «Спогади про Сольферино», у якій запропонував заходи, які дозволили б відвернути подібні жертви і страждання, а саме – створення товариств з надання допомоги у військовий час, які доглядали б за пораненими незалежно від їхньої національності.

22 серпня 1864 року представники дванадцяти європейських урядів уклали Женевську конвенцію про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях. Тобто, Женевська конвенція вперше в історії людства оголосила обов’язкове надання медичної допомоги усім пораненим і хворим воїнам, незалежно від обставин військового часу.

Міжнародне визнання одержав знак червоного хреста як символ недоторканості на війні усіх без вийнятку людей – друзів чи ворогів.

У 1919 році було скликано міжнародну медичну конференцію, на якій вирішилося питання створення Ліги товариств Червоного Хреста (з 1991 року – Міжнародна Федерація товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця).

Відтоді понад 150 років у світі існує рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Для багатьох людей світу ця організація стала надійною опорою для знедолених, сиріт, інвалідів, хворих, немічних, такою собі соломинкою спасіння, останньою інстанцією милосердя, куди можуть завжди звернутися по допомогу.

Історія Українського Червоного Хреста бере свій початок у XVIII столітті, від козацьких часів. Благодійні медичні заклади тоді називалися Запорізьким Спасом і знаходилися під Каневом, що недалеко від Києва, і також в інших місцевостях України. У них лікувалися поранені козаки. Пізніше, коли у 1867 році виникло Російське Товариство Червоного Хреста, до нього активно приєдналася українська ланка.

У 1914 році, під час Першої світової війни, в Україні було створено понад 100 шпиталів Червоного Хреста. До лав Товариства активно вступали лікарі, громадські діячі, письменники. Вони надавали допомогу голодуючим і хворим на різні епідемії. Після встановлення в Україні у 1918 році радянської влади починає діяти радянський Червоний Хрест. За всі роки радянської влади ця організація зробила чимало корисного. Наприклад, відбудовувала народне господарство, сприяла будівництву дитячих садочків, лікарень, оздоровчих і чимало інших корисних закладів.

Під час Великої Вітчизняної війни, коли на фронті гинули мільйони наших бійців і стільки само було поранених, сестри милосердя з Товариства Червоного Хреста самовіддано, забувши про себе, рятували життя воїнів, часто ризикуючи власним життям. У воєнні роки Товариство Червоного Хреста значну увагу приділяли санітарній підготовці інструкторів та медсестер, також організовували збір крові для забезпечення нею шпиталів. Саме тоді Червоний Хрест став ініціатором безкоштовного донорства і на сьогоднішній день цей акт милосердя дає змогу надавати допомогу людям в екстремальній ситуації.

У 1991 році Україна здобула незалежність. І разом з незалежністю у нашій державі був створений Український Червоний Хрест. Ми почали плідно співпрацювати з Міжнародним комітетом Червоного Хреста. Спільними зусиллями було розпочато надання допомоги державним органам з поширення в Україні Міжнародного гуманітарного права та знань про рух Міжнародного Червоного Хреста.

Головний акцент у Статуті Червоного Хреста України робиться на Женевських конвеціях, які проголошують братерське ставлення один до одного і закликають увесь світ:

— відмовитися від думки про невідворотність війни;

— дотримуватися гуманітарних принципів і норм міжнародного гуманітарного права під час збройних конфліктів;

— не допускати, щоб від жахів і лихоліття війни страждало мирне населення;

— сприяти тому, щоб стосунки між народами і державами розвивались на основі трьох головних принципів, які були запроваджені Женевськими конвенціями: повага, співчуття, солідарність.

Та на сьогодні, в Україні, на жаль, жодна концепція Женевських конвенцій, жодні принципи Міжнародного гуманітарного права не поширюються. Іде війна. Наші українські волонтери з Червоного Хреста самовіддано допомагають бійцям вижити на фронті. Вони активно займаються збором коштів, речей, продуктів харчування, навіть військову форму закуповують і надсилають на фронт. І допомога надходить не лише бійцям, а й біженцям і сім’ям загиблих і поранених воїнів.

Джерело: https://6pol.city.kharkiv.ua/8-travnya-mizhnarodnyj-den-chervonogo-hr/