„Іван Мазепа – це той герой, вшановуючи якого,
віриш, що, зрештою, і твій народ гідний бачити на
своєму історичному іконостасі більш величнішого
вождя й істинного лицаря, ніж бачив досі, та
зазнати при ньому гучнішої і романтичнішої слави”
Богдан Сушинський

20 березня 1639 року в Мазепинцях, на шляхетському хуторі Київщини, неподалік Білої Церкви народився український військовий, політичний і державний діяч Іван Мазепа.

Походив з відомого правобережного українського шляхетного роду Мазеп-Колединських. Закінчив Києво-Могилянський колегіум, Єзуїтську колегію у Варшаві, протягом трьох років навчався у Німеччині, Італії, Франції, Голландії. Грав на бандурі, захоплювався мистецтвом, колекціонував зброю, був талановитим поетом. Вільно володів польською, італійською, німецькою, французькою, татарською, латинською мовами.

Тривалий час служив при дворі польського короля Яна ІІ Казимира. В 1663-му повернувся в Україну. Вступив на службу до гетьмана Петра Дорошенка (1669), виконував важливі дипломатичні місії. Згодом став довіреною особою гетьмана Івана Самойловича.

Іван Мазепа увійшов у політичне життя України у досить складні часи. Україна фактично була поділена на дві частини, що боролися між собою: одна — на боці Москви, інша — на боці Польщі. 25 липня 1687 року відомий політичний діяч та дипломат Іван Мазепа отримав гетьманську булаву на Коломацькій раді поблизу Полтави (нині — Коломацький район Харківської області).

Надалі Мазепа відновлював авторитет гетьманства в Україні. Зробив величезний внесок у економічно-культурний розвиток Лівобережжя. З 1704 року, після об’єднання територій Лівобережної та Правобережної України, — гетьман війська Запорозького обох сторін Дніпра (1687-1708). Завершилася доба Руїни, розпочалося економічне відродження , зміцнився міжнародний імідж України. За роки гетьманування Мазепи в Україні не виникло жодного селянського повстання. А народ присвятив йому прислів’я «Від Богдана до Івана не було гетьмана».

Мазепа є найбільш відомим в Європі та Америці представником України.

Йому присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичні твори, 17 літературних творів.

Спрямовував чималі кошти на церковне та цивільне будівництво в Києві, Чернігові, Батурині, Переяславі, Полтаві, Глухові. Фінансував будівництво Києво-Могилянської академії та Чернігівського колегіуму. Власним коштом збудував 12 нових храмів, ще 20 відреставрував, дарував церквам дорогоцінні речі (зокрема — Пересопницьке Євангеліє, на якому присягають нинішні українські президенти). Відстоював інтереси українського православ’я в суперечках із верхівкою Московського патріархату. Для оборони південних рубежів побудував Новобогородицьку та Ново-Сергіївську фортеці.

Мазепа подобався жінкам. Однак після одруження з вдовою Ганною Фридрикевич прожив із нею майже 35 років, а по її смерті опікувався двома своїми пасинками.

Прагнення Івана Мазепи визволити Україну з-під московського ярма Гетьманщини йшли врозріз із політикою московського царя Петра І. Під час Північної війни уклав угоду зі шведським королем Карлом ХІІ, за якою Швеція мала забезпечити звільнення України з-під влади Москви за допомогу українців у війні проти московитів. Звідтоді всіх українців, що виступали за незалежність України і брали участь у національно-визвольному русі, росіяни зневажливо називали «мазепинцями».

Після поразки в Полтавській битві (17 червня 1709-го) відступив у Бендери (Молдова), де й помер у ніч на 22 вересня 1709-го.

За розпорядженням царя Петра І Російська православна церква оголосила анафему Іванові Мазепі. У вересні 2018-го Вселенський патріархат повідомив, що ніколи не визнавав неканонічної анафеми, бо вона була накладена суто з політичних мотивів.