Співали обрядових пісень, зустрічалися на святкову вечерю, ворожили на зірках — так наші пращури уславлювали завершення зими. У сьогоднішній добірці детальніше розповідаємо про ці та інші весняні традиції давніх українців. Нумо дізнаватися про нашу минувшину більше!

Обрядові обливання

Французький інженер та картограф Ґійом Левассер де Боплан у своїй праці «Опис України» 1650-го розповів про звичай весняного обливання у давніх українців. За його словами, у великодній понеділок вранці хлопці ходили вулицями, ловили дівчат, опісля вели їх до колодязя та обливали водою. Наступного дня, у вівторок, уже дівчата поливали хлопців. Панянки ховалися у хаті, кожна з повним глеком води. Тим часом на сторожі ставили довірену дівчину, яка вигуком попереджала, коли бачила хлопця. Цієї ж миті усі вибігали на вулицю та заливали воду парубкові за комір.

Цей звичай мав регіональні особливості. Наприклад, на теренах Хмельниччини парубки поливали водою дівчат під час зустрічі, за це останні обдаровували їх крашанками. На Поділлі, окрім обливання, був звичай зіштовхувати панянок у річку. А ось на Галичині хлопчики ходили будинками та окропляли молодих дівчат чистою джерельною водою. Крім того, батько обливав своїх дітей, насамперед доньку на виданні. Давні українці вірили: якщо добре обіллють водою у великодній понеділок-вівторок, то рік буде веселий і здоровий.

Аграрні звичаї

Давні українці виконували господарські роботи згідно з календарем. До прикладу, у день апостола Івана Богослова, що припадав на 21 травня (з вересня 2023-го свято відзначають 8 травня), волиняни сіяли огірки. «Довгого Івана — огірки тоді треба сіяти», — вірили вони. 

22 травня (з вересня 2023-го свято відзначають 9 травня), у день весняного Миколи, селяни Волині починали висаджувати розсаду капусти. Після висаджування на грядці ставили перевернутий догори дном горщик. Подекуди його накривали білою тканиною, щоб капуста «біла була, як тряпка», а зверху клали камінці, щоб рослина стала «тверда та густа, як камінь».

Мали й повір’я щодо гречки: вірили, що для гарного врожаю треба сіяти її тільки тоді, коли на глухій кропиві (глуха кропива (Lamium) — рід трав’янистих рослин родини губоцвітні — прим. ред.) вперше з’являється роса. Також волиняни вважали, що гречку треба сіяти в такий день, коли на дереві було найбільше інею, тоді вона «буде расна».

Традиції першого засіву

Ще на початку минулого століття українці Східної Волині вірили, що в день, коли господар уперше засівав ниву, нічого не можна давати з хати. Вважали: хто позичає, може перейняти урожай. Подекуди дотримувались заборони позичати яке-небудь зерно, доки його не посіяли, «бо не вродить на той рік з того, що дав».

Крім того, за традицією, розпочинали сівбу голодними, зате опісля господар улаштовував вечерю, на яку запрошував родичів та сусідів для того, «щоб Господь уродив». Те саме повторювали, коли сівбу закінчували, — під час обсівок. У північній смузі Західної Волині в середині ХІХ століття, за традицією, коли починали сіяти й закінчували, «варили пироги, аби колосся було таким великим, як ці пироги».

Виконання весняних пісень

Співочі обряди теж мали свою специфіку залежно від регіону. Історик Михайло Грушевський, описуючи традиції Київщини, зазначав: тут у день Сорока мучеників, 9 березня, пекли з тіста птахів-жайворонків, а діти розносили їх селом та співали веснянки. Фольклорист Михайло Грицай, який досліджував традиції центральної частини України, писав: веснянки на цих теренах починали співати також здебільшого 9 березня. Науковець Михайло Максимович, який вивчав обрядовість Лівобережжя, зауважував: «Дівчата, поспішивши відговітися ще на другому тижні посту, вечорами виходять на вулицю або на інше просторе місце привітати весну своїми дзвінкими веснянками». А ось за словами етнографа Володимира Гнатюка, на Західному Поділлі, Опіллі та Прикарпатті пісні весняного циклу виконували виключно на великодні свята.

Обряди з худобою